Мудрі поради від приголомшливої жінки
Неймовірна книга написана неймовірною жінкою.
71-річна супермодель Мей Маск –
не просто красива, але і неймовірно успішна і щаслива жінка – ділиться мудрими уроками , які вона засвоїла за довге життя.
Незважаючи на удари долі і негаразди: розлучення і статус багатодітної
матері-одиначки в 31 рік, бідність і незатребуваність, Мей ніколи не опускала
руки. Вона наполегливо працювала, боролася з жорсткими стандартами в модній
індустрії, виховувала в дітях незалежність і амбітність - і завжди дивилася в
майбутнє з оптимізмом, мала чіткий план дій і знала, куди і навіщо йде.
Книга прекрасна для будь-якого віку від чудової жінки, яка
може принести користь людям, а не лише собі.
28.11.2021
Деніел Гоулман
Книжка, яка змінює
уявлення про те, що
означає бути розумним
Емоційний інтелект та рівень IQ – чи пов'язані
вони між собою? Чому люди з високим рівнем інтелекту не завжди успішні в житті?
Що впливає на формування емоційного інтелекту у дитячому віці? Яка роль батьків
у розвитку дитини? Чому дитинство є важливим етапом життя, на якому формуються
звички, нахили людини? Чому з віком так важко змінюватися та навчатися? Книга
«Емоційний інтелект» під авторством Даніела Гоулмана дає відповіді на безліч
таких запитань. Вона доповнена яскравими прикладами із практики, є описи
результатів психологічних експериментів, які проводилися в різноманітних
закладах США та показали взаємозв'язок між почуттями людей та розвитком
взаємовідносин.
Про
що книжка «Емоційний інтелект»
Американський психолог, визнаний експерт в області
емоційного інтелекту Деніел Ґоулман стверджує, що наші емоції відіграють
ключову роль в досягненні успіху в усіх сферах нашого життя. Але що ж таке
«емоційний інтелект»? Чи можна його виміряти? Чим відрізняється «звичайний»
інтелект від «емоційного»?
В книзі "Емоційний інтелект" автор
пояснює про біологію і фізіологію наших емоцій: як вони зароджуються, як
проявляються, як впливають на нас. Також автор розповідає про те, як ми можемо
навчитися керувати своїми емоціями для того, щоб досягати успіху і мати хороші
стосунки з іншими людьми.
Кому читати книжку
Тим, хто хоче навчитися керувати своїми емоційними
поривами і відчувати емоційний стан інших людей.
Ця книга буде корисна студентам, викладачам,
батькам, а також усім, кого цікавить психологія.
Завдяки книжці дізнаєтеся:
▪ як емоції впливають на здоров’я,
▪ для чого нам емоції і як вони виникають,
▪ як впоратися із тривогою, страхом, нудьгою,
гнівом,
▪ що таке соціальний інтелект і як його розвивати.
07.07.2021
Зваблення їжею
«Щоб приготувати страву, після якого хочеться
жити, не потрібно витрачати багато коштів і часу»
Євген Клопотенко.
Наближаються
Новий рік та Різдво і господині вишукують різноманітні рецепти смаколиків щоб
вразити рідних та друзів. Тож, бібліотека радить звернутися до книги відомого кулінара Євгена Клопотенка.
Ще
кілька років слідкуючи за передачею « МастерШеф», ми мали можливість бачити, як можна з створити кулінарний
шедевр з простих на перший погляд продуктів. А нам, так хочеться відчути себе
рівні майстер- шефа, всіх вразити своєю
кулінарною майстерністю.
Тож, на допомогу господиням прийде книжка «Зваблення їжею. 70 рецептів, які захочеться готувати», книжка авторських рецептів відомого українського шеф-кухаря, блогера, чиї матеріали можна прочитати у рейтингових медіа, ведучого літературно-кулінарного шоу та кулінарного експерта, реформатора шкільного харчування та автора першого в Україні кулінарного онлайн-курсу «Міркувати, як кухар» Євгена Клопотенка. До книжки входять 70 рецептів, поділених на сім розділів: сніданки, закуски та салати, перші страви, другі страви, страви для дітей, солодкі страви, варення. Корисним доповненням є готові варіанти страв для особливих обідів та вечерь.
Вступне слово та примітки
автора мотивують читачів експериментувати на кухні, створюючи власні шедеври.
Ілюструють рецепти яскраві фуд-фото.
А
якщо ви захочете дізнатися більше про Євгена Клопотенка та його рецепти ,
завітайте на сайт https://klopotenko.com/.
21.12.2020
СІМ
ДІЄВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
ДЛЯ
РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
Стівен Річард Кові «7
звичок надзвичайно ефективних людей»
Ця
книжка –
світовий супер бестселер, праця №1 у темі росту особистості! Вона позитивно
вплинула на життя мільйонів людей в усьому світі, серед яких Білл Клінтон,
Ларрі Кінг, Стівен Форбс! Керівництво навчить вас краще розуміти себе,
визначати пріоритети, формулювати життєві цілі й досягати їх. Це книжка для
тих, хто хоче стати кращим у професійній діяльності, максимально реалізувати
свій творчий потенціал та назавжди змінити своє життя на краще.
Книга «7 звичок надзвичайно ефективних людей» вперше
вийшла друком у далекому 1989 році і до сьогодні залишається бестселером: вона
в топах усіх можливих рейтингів, в списках mustread найуспішніших людей
планети, має величезну кількість перекладів та перевидань. Ось лише декілька
фактів:
З першої публікації книги у світі продано понад 25
мільйонів екземплярів.
В 2011 році журнал «Time» назвав цю книгу однією з 25
найбільш впливових бізнес-книг.
Аудіокнига «7 звичок надзвичайно ефективних людей»
стала першою за історію США серед записів книг в жанрі нон-фікшн, що продалася
тиражем понад 1,5 мільйони.
Американського письменника Стівена Річарда
Кові ще за життя визнали одним із найуспішніших людей США. Особистість Кові
поєднує кілька амплуа: освітянин, письменник, підприємець, автор популярних
мотиваційних промов, фахівець у сфері лідерства та менеджменту, консультант. Серед інших книг, які він написав, – «Головна увага –
головним речам», «Лідерство, засноване на принципах». Його остання книга
«Восьмий навик» вийшла в 2004 р.
Звичка
№1. Будь проактивним
Люди
поділяються на проактивних та реактивних. На останніх впливає погода, умови
життя, соціальне середовище, думка друзів і т.п.
Бути
проативним - це щось більше, ніж бути ініціативним, це бути відповідальним.
Такі люди «не перекладають провину за свою поведінку на обставини, середовище
чи його вплив. Їхня поведінка – це продукт свідомого вибору». Проактивні люди
керуються цінностями та метою.
Звичка №2. Починай з
думкою про мету
Розпочинайте
всі справи, чітко розуміючи кінцеву мету. «Це означає розуміти, до чого ви
прямуєте, щоб мати змогу збагнути, де ви перебуваєте тепер, щоб усі свої кроки
ви завжди ступали у правильному напрямку».
Звичка №3. Насамперед –
найважливіше
Бути
справді ефективним означає вміти розставляти пріоритети. Пам’ятайте, що
термінове – не завжди важливе. У книзі є покрокова інструкція, яка допоможе
організувати свій день та прожити кожен тиждень відповідно до власних
переконань та цілей.
Звичка №4. Мислення за
принципом «виграш/виграш»
Існує
п’ять типів мислення: «виграш/виграш», «виграш/програш», «програш/виграш»,
«програш/програш», «виграш». Який з них найефективніший? Чи залежить це від
ситуації? Можливо. Але якщо ми говоримо про життя як про взаємодію та про арену
для співпраці, то лише «виграш/виграш». Побудувати взаємовигідні стосунки
складно, але можливо, якщо пам’ятати, що усіх усього вистачить.
Звичка №5. Зрозумій сам,
а потім шукай розуміння
Спілкування
– найважливіша навичка в житті, погоджуєтеся? А як щодо слухання? Всі ми хочемо
щоб нас зрозуміли, а що як змінити цю парадигму? Якщо ви хочете ефективно взаємодіяти,
то маєте спочатку почути іншу людину, спробувати зрозуміти та щиро
співпереживати їй. Йдеться про навичку «емпатичного слухання» - спробу
поглянути на ситуацію очима співрозмовника.
Звичка №6. Створюй
енергію
Синергія
– це така взаємодія, в результаті якої ціле є більшим за суму всіх його частин.
Якщо ви з’єднаєте дві дошки, то разом вони здатні витримати значно більшу вагу,
аніж кожна окремо. Синергія – «це командна робота, розбудова команди, розвиток
творчості та єдності з іншими людьми».
Підтримувати
її в собі в собі можна завжди: цінуйте розбіжності, які є між вами та іншими
людьми та поважайте їхню думку, не сприймайте на свій рахунок образи, будьте
сміливими та творіть добро людям.
Звичка №7. Гостри пилку
«Гострити
пилку» означає регулярно, послідовно та мудро застосовувати чотири виміри нашої
натури: тілесний (фізичні вправи, корисна їжа), соціальний/емоційний (емпатія,
синергія, служіння), розумовий (читання, планування, візуалізація) та духовний
(дихальні вправи, медитація).
«Це
наша єдина найбільша потужна інвестиція, яку ми здатні здійснити в житті, -
інвестиція в самих себе, єдиний інструмент, за допомогою якого ми можемо давати
раду життю й робити свій внесок. Ми самі є знаряддям нашої продуктивності. А
щоб це знаряддя було ефективним, ми маємо визнавати, що важливо регулярно
приділяти час тому, щоб «гострити пилку» в кожний із чотирьох способів».
Книгу
можна переглянути в читальному залі бібліотеки.
7.102020
Інґмар Берґман
Його вважають одним з
найвидатніших режисерів, які коли-небудь тримали в руках камеру й за допомогою
неї вдивлялися в людські душі. Це був видатний
режисер ХХ століття, блискучий шведський продюсер і актор, письменник і
сценарист, володар 3-х премій «Оскар» і понад 50 інших премій і нагород. За
майже шість десятиліть роботи режисером Берґман написав і зняв понад 60 фільмів.За словами кіномитців Берґман однин із
найголовніших режисерів світу.
А про Берґмана письменника відомо мало. Сьогодні бібліотека знайомить
читачів з прозовим твором відомого кінорежисера «Довірливім розмови».
«Довірливі розмови» – перший переклад українською мовою прози
Інґмара Берґмана.
Це історія,
що розгортається навколо класичного конфлікту (подружньої зради) та передана з
глибоким «берґманівським» психологізмом і граничною напругою.
У романі
п’ять частин – п’ять розмов, що нагадують постановку театральних сцен: спершу
автор подає опис оточення, в якому співдіють персонажі, а тоді зміщує акцент на
діалоги. У цих розмовах виходять на яв почуття провини і тривога, зрада і
ревнощі, що межують з божевіллям, прагнення пережити швидкоплинний любовний
екстаз і відчай від неможливості затримати ці миті. А ще – вічна дилема правди
та відвертості.
Одна із цитат Інґмара Берґама
«Я не хочу
творити мистецькі роботи для публіки, яка сидітиме і насолоджуватиметься. Я
хочу завдати цим людям маленького удару в спину, щоб обсипати їхню байдужість,
щоби несподівано вразити їхнє самовдоволення.»
22.09.2020
Маргарет Етвуд «Оповідь служниці»
Уривок з твору
І.
Ніч
Розділ
1
Ми
спали в колишньому спортзалі. Лакована дерев’яна підлога була розмальована
смугами та колами для тих ігор, у які колись тут грали; баскетбольні кільця
досі були на місці, хоча й без сіток. Кімнату оперізував балкон для глядачів, і
здавалося, що я досі відчуваю слабкий шлейф різкого запаху поту, що пробивався
крізь солодкий аромат жувальної гумки та парфумів дівчат-глядачок, убраних, як
я знала з картинок, спочатку у фетрові спідниці, тоді у міні-спідниці, потім у
штани, згодом з одним кульчиком у вусі та залакованим до голок волоссям із
зеленими пасмами. Тут були танці, лунала музика – палімпсест нечутних звуків,
стиль за стилем, підводна течія ударних, самотній плач, гірлянди з паперових
квітів, чортики з картону, дзеркальна куля, що крутилася, посипаючи танцюристів
снігом зі світла.
У
цій кімнаті був застарілий секс та самотність, і очікування чогось, що не мало
форми чи назви. Пам’ятаю це прагнення до того, що завжди от-от мало статися і
ніколи не було однаковим, як ті руки, що на нас клали там і тоді, на тісному задньому
сидінні чи задньому дворі, чи на паркувальному майданчику, чи в кімнаті з
телевізором, де звук було вимкнуто і лише картинки мерехтіли над здійнятою
плоттю.
Ми
прагнули майбутнього. Як ми навчилися цього дару ненаситності? Повітря було
наповнене ним, і він досі був там, наче згадка, доки ми намагалися заснути на
армійських лежаках, розставлених рядами на такій відстані, щоб ми не могли
перемовлятися. У нас були фланелеві простирадла, схожі на дитячі, та старі
армійські ковдри – на них досі було написано «США». Ми охайно згортали свій
одяг і складали його на стільцях біля лежаків. Світло було приглушене, однак не
вимкнене повністю. Тітка Сара та Тітка Елізабет ходили патрулем з електричними
батогами для худоби, які висіли на їхніх шкіряних ременях. Жодної зброї –
навіть їм її не довіряли. Зброя була для охоронців, спеціально набраних серед
Янголів. Заходити до будівлі вони могли тільки коли їх кликали, а нам не
дозволяли виходити, окрім як на прогулянки двічі на день – ми парами ходили
футбольним полем, яке зараз було оточене сітчастим парканом із колючим дротом
угорі. Янголи стояли за ним, спинами до нас. Для нас вони були джерелом страху,
але не тільки. Якби ж вони могли на нас глянути. Якби ж ми могли до них
заговорити. Ми думали, що тоді могли б чимось обмінятися, укласти якусь угоду,
сторгуватися, бо ж ми досі мали наші тіла. То була лише фантазія.
Ми
навчилися шепотіти майже без звуку. У напівтемряві можна було простягнути руку,
коли Тітки на нас не дивилися, і торкнутися долонями через прірву. Ми навчилися
читати по губах, лежачи в ліжку, повернувшись на бік, стежачи за губами одна
одної. Так обмінювалися іменами, від ліжка до ліжка:
Алма.
Джанін. Долорес. Мойра. Джун.
Цитати
Фільм про минуле – не
те ж саме, що минуле.
Надія – це не лише
стан, це місце, у якому ти чекаєш.
Бог – це любов, було
сказано, але ми вивернули це, і любов, як і рай, завжди лишалася за рогом. Що
важче було любити конкретного чоловіка поряд, то більше ми вірили в Любов,
абстрактну й повну. Ми завжди чекали її втілення. Того, щоб це слово стало
плоттю.
Чи вона була того
варта, ця закоханість? Шлюби за домовленістю завжди працювали не гірше, якщо не
краще.
Люди роблять що
завгодно, щоб не визнати, що їхні життя не мають змісту.
Краще ніколи не буває
для всіх. Комусь завжди гірше.
Знання – це спокуса.
Те, чого не знаєш, не спокусить тебе.
Мить зради найгірша. Та
мить, коли ти без жодних сумнівів усвідомлюєш, що тебе зрадили, що інша людська
істота зичить такого зла.
Жодна мати не
відповідає повністю тому образу, який хотіла би бачити дитина – гадаю, в інший
бік це працює так само.
Пробачення – теж сила.
Просити його – сила, надати його чи не надати – чи не найбільша сила.
Ніхто не помирає від
нестачі сексу. Ми помираємо від нестачі любові.
Якщо у вас багато
речей, ви стаєте надто прив’язливими до матеріального світу й забуваєте про
духовні цінності. Треба плекати вбогість духу. Блаженні лагідні.
Незважання – не те ж
саме, що невігластво: тут треба докладати зусиль. Ніщо не змінюється в
одну мить: якщо підігрівати ванну, зваришся до смерті, перш ніж зрозумієш.
Свобода буває різна –
свобода для чогось і від чогось.
Добре мати дрібні цілі,
яких так просто досягнути.
Про автора:
Марґарет
Етвуд – канадська письменниця, літературна критикиня, захисниця природи й
феміністка. Її книжки вийшли друком у більш ніж 35 країнах і були перекладені
понад 20 мовами. Вона – автор понад сорока художніх творів, поезій, критичних
есе та дитячих книжок. Серед її романів – «Тілесні ушкодження», «Котяче око»,
«Наречена-розбійниця», «На прізвисько Грейс» (лауреат премії Гіллер у Канаді та
премії Монделло в Італії», «Сліпий вбивця» (лауреат Букерівської премії 2000
року) та «Орикс і Деркач». Маргарет Етвуд живе в Торонто з письменником Гремом
Гібсоном. Разом вони – почесні президенти Клубу рідкісних птахів організації
«Бьордлайф Інтернешнл». Письменниця відноситься до найбільш відомих сучасних
англомовних авторів. Є кавалером ордена Канади.
Марґарет
Етвуд розпочала літературну діяльність у 16 років. У 1957 році вступила до
Університету Торонто, який закінчила 1961 зі ступенем бакалавра за
спеціальністю англійська мова. Антиутопія авторки «Оповідь Служниці» стала
класикою сучасної літератури. Її порівнюють зі знаковими романами «Прекрасний
новий світ» Олдоса Гакслі й «1984» Джорджа Орвелла. Це водночас і феміністичний
трактат, і пересторога для майбутніх поколінь.
Маргарет
Етвуд із Канади та Бернардін Еварісто із Великої Британії стали лауреатками
Букерівської премії 2019 року, про це пишуть на сайті премії.
Роман Еварісто «Дівчина, жінка, інші» розповідає історії 12 чорношкірих
британок. А книга Етвуд «Заповіти» – це сиквел роману «Розповіді
служниці», на основі якого вже знято серіал.
Дія у романі «Заповіти» відбувається через 15 років
після подій у романі «Розповідь служниці». Місце дії те ж саме –
у патріархально-тоталітарній державі Республіка Галаад, де суворі закони
суспільства позбавляють жінок будь-яких прав, залишаючи їм єдину функцію – народження
дітей.
Букерівська премія вважається однією з
найпрестижніших літературних премій англомовного світу й світу загалом. Щороку
вона присуджується за роман, написаний англійською мовою громадянином
Британської Співдружності Націй, Ірландії або Зімбабве. Перше вручення
відбулося 1969 року.
Дивитись серіал http://moviestape.net/katalog_serialiv
11.08.2020
Знайомтесь Ельчін Сафарлі
Відомий сучасний письменник і журналіст. Всі книги Ельчіна Сафарлі розповідають про східні традиції, культуру та побуті, але при цьому центральною темою практично кожного твору залишається любов. Примітно, що багато критиків називають автора «молодіжним Орханом Памуком», а ряд його творів вже стали світовими бестселерами.
«Солодка
сіль Босфору»
Перша повноцінна книга письменника «Солодка сіль Босфору» принесла йому славу і популярність. Твір розкриває перед читачами тонкі грані загадкового Сходу. З книги можна почерпнути багато нового про побут, культуру і кухні цього регіону, адже письменник не скупиться на опису різноманітних солодощів і фірмових страв.
«...я бачу в цих словах істину – вони про справжню любов, про любов на все життя, про те, що така любов насправді є. І щоб її відшукати, не треба нікуди їхати, достатньо повернути ключ у замку: обіймати міцно-міцно, радіти тому, що стрічаєш у новому дні, й уміти віднаходити спокій. Немов сидиш на березі липневого моря із заплющеними очима, але з відкритим серцем. Коли ти зустрінеш і пізнаєш себе, то зустрінеш і пізнаєш того, з ким захочеться заспівати улюблених пісень і заварити не одне горнятко кави».
Це історія-діалог про любов у всіх її виявах та про те, що "неправильної" любові не буває, як не буває некрасивих квітів. Існує лише наше уявлення про правильність і красу. Новий роман Сафарлі присвятив своїй бабусі Ганні Павлівні й усім жінкам, котрі в його прозі скидаються на красивих і відважних птахів, які летять на південь часом із одним крилом.
Уривок
1
Згадай про те, яке воно прекрасне, життя
Флоро, я приїхала до міста біля моря. Шлях видався нелегким, тривалістю у півжиття. Траплялися дні, коли мені здавалося, що я вже не доберуся, ба гірше, що їхати безглуздо. Ми інстинктивно уникаємо болю, проте страждання може стати початком щастя.
Я тут. У домі з великим вікном. Сиджу біля нього, споглядаю воду, пишу тобі. Довго шукала місце, де почну писати тобі листи. Одного разу вони опиняться в тебе, сподіваюся, ти прочитаєш їх і піднімеш келих. "А la
vie!"*
Флоро, не занурюйся у проблеми й тривоги глибоко, вони будуть завжди, ліпше приготуй смачної їжі, запроси близьких і разом згадайте про те, яке воно чудове, la vie. Часом жорстке, гірке, проте однаково прекрасне.
Знаєш, що я привезла із собою сюди? Багато любові, трохи більше спогадів, трішечки болю й банки брусничного джему. Мого улюбленого. З десяти років його готую.
У саду мого дитинства брусниця росла вздовж довжелезного паркану. Спершу вона траплялася мені тільки в лісі, потім дідусь привіз саджанці, розсадив на задньому дворі, неподалік від каналу. Маленькою дівчинкою я боялася туди зазирати. Там жив лякалко, який прибіг з ярів північного мису. Я змудрувала йому ім’я – Чорнушка, й історію: як він оселився в заростях колючих кущів, як там стало темно, волого, як жодна з рослин не квітла.
Чорнушка кидався колючками, розганяв метеликів, бджіл і всіх, хто наважився зазирнути за будинок. Окрім діда. Варто було йому з’явитися, як Чорнушка ставав невидимим.
Дідусь посадив брусницю, кущі швидко стали розлогими, обросли соковито-зеленим листям, із часом спалахнули червоними плодами. Задній двір став іншим. Спершу там задзижчали джмелі, потім пурхали метелики й маленькі пташечки. Темних кольорів дедалі меншало. Чорнушка не витримав надміру різнобарв’я й у ніч серпневої повні втік до лісу. А задня частина саду стала моїм улюбленим місцем.
Годинами я сиділа біля чагарів брусниці, співала їм пісень. "А я стара Сова, живу я на дубку. / Що більше бачу я, то менше я мелю! Що менше я мелю, то більша голова. / Навіщо ж бо Сові порожні ці слова?"*
Мені здавалося, що брусниці подобалися мої пісеньки, тому вона обдаровувала нас смачними плодами. Сирими їх багато не з’їси, але джем із них виходив – аж губи злипаються. Бабуся варила його в чавунній каструлі.
Брусничний джем – смак дитинства. Усе життя намагалася зберегти його в собі, не розгубити.
Дівчинко моя, ми складаємося з тих смаків, запахів і квітів, які в себе впускаємо. Уважно вибирай те, чим себе харчуєш.
Гаразд, пішла мити вікно, воно в тьмяних слідах учорашнього шторму. Ще напишу.
Люблю, Ані.
2
У нас із тобою одні й ті самі маяки
Флоро, знай, у тебе неймовірно комунікабельна бабуся! Другий тиждень тут — і вже знайшла друзів. Хоча, коли їхала сюди, мала інший план: насолоджуватися усамітненням, записувати настрої моря, варити джеми й ділитися з тобою думками. За свої сімдесят два роки я зустріла багато різних людей і збиралася поміркувати про цей безцінний досвід, а не продовжувати його. Проте недарма кажуть: поганий той план, який не можна змінити. Та годі вже...
Хочу познайомити тебе з Нейметом і Неллі. Вони – чоловік і дружина, майже мої однолітки, чуйні люди щедрої землі.
Вечорами ходимо одне до одного на гостину, п’ємо лавандову каву (дівчинко моя, спробуй: перетерті у ступі квіти лаванди змішай із меленою робустою і завари), співаємо Джо Дассена (у нас однакова любов до пісні "Quand
on sera deux"*, і ти послухай: "Коли ми житимемо разом, я тобі збудую дім. / Його вікна виходитимуть на обрій"), розмовляємо про радощі й тривоги. Ніби знаємо одне одного десятки років, немов разом об’їздили світ, зустрічаючи тисячі припливів і проводжаючи так само багато само відливів.
Флоро, у споріднених душ одні й ті самі маяки.
Учора Неймет і Неллі принесли мені запечену на вугіллі кукурудзу, яку натерли морською сіллю з часником і оливковою олією. Смачно! "Це те, що залишилося від урожаю, Ані. Вирішили приготувати й почастувати сусідів. Для продажу, якщо Господь подовжить життя, буде вже наступного року". Багато років Неймет вирощує кукурудзу, Неллі допомагає.
Цього річ місто огорнула виснажлива спека. І була такою звальною, що кукурудзяні поля Неймета не вдалося врятувати. Вигоріли.
Вони сидять переді мною, розповідають про втрати без нарікань у голосі. "За всі роки це вперше. Так багато років нас годувала ця земля, спасибі їй. Виростили дітей, будинок звели. Цього разу не склалося, намагалися більше поливати, проте однаково вигоріла. Напевно, так має бути".
Дівчинко моя, щастя не в тому, щоб усе виходило. Хоч як обернеться, головне — зуміти витягти з того, що сталося, урок: один щось виснує, інший чомусь навчиться, а хтось візьме й відпустить. Люди зазвичай занадто серйозні, ускладнюють, зациклюються, замість визнати, видихнути й рухатися далі. Ще напишу.
Люблю, Ані.
"Чекай удома,
коли повернуся"
Цього разу ліричну
прозу Ельчін
Сафарлі вирішив
утілити в жанрі епістолярії. Батько в літах
щодень пише
листи, сповнені смутку, туги за
минулим і надії на
тепло, адресуючи їх доньці, якої
не бачив
ледь чи
не вічність. Та насправді ця
драматична історія
із невпинним крокуванням
до мети,
жагою до
життя і прагненням оберігати рідних і творити
добро трапляється щодень і з кожним із
нас. Ми
жадаємо сонця
і тепла,
хочемо любити
і натомість бути потрібними, та
чомусь забуваємо, що все найрідніше і найзатишніше чекає
на нас
ніде інде,
а саме
вдома.
ü
Не вигадуйте собі пекла там, де його немає.
ü
Нам багато дано, а ми не цінуємо.
ü
Пам’ятай, куди прямує твій корабель.
ü
Життя — це лише дорога. Насолоджуйся.
ü
Наше єдине завдання – любити життя.
ü
Дай змогу сумним думкам приходити й минати. Не тримайся за них.
"Про море мені
розкажи"
Місто – місце, де дороги зводять людей та сплітають їх долі, де починається й закінчується життя, де стіни будинків зберігають пам'ять. Часом здається, що він живий. А якщо це так, то чи можна щиро полюбити місто?.. У книзі «Про море мені розкажи» автор упевнений, що любов до міста – це природно. І навіть більше – місто теж може вас любити! Заводити в потрібні місця, знайомити з важливими людьми та давати побути наодинці з собою коли вам так цього хочеться. Але відносини з містом теж потрібно вміти будувати, адже бувають злети та падіння, сонячні та похмурі дні, коли багато про що потрібно сказати, і ще про більше — помовчати... Це роман-спогад в одному містечку біля моря, де на деревах росте хурма, а у людей похилого віку завжди знайдеться мудра життєва порада. У ньому багато романтики, контрастів, щирості та яскравих фарб, яких додасть в життя ця книга своєму читачеві.
"Рецепти щастя"
"Моя
бабуся казала, що приготування їжі – це можливість поділитися своєю любов’ю, щастям. Коли вона заливала пахлаву медовим сиропом, пошепки примовляла: “Нехай у всіх, у кого гіркота в серці переважає, доля зміниться на ліпше”. Коли посипала чебрецем плов із булгура, заплющувала очі й продовжувала: “Нехай цей чебрець приносить спокій тим, хто його втратив”. Їжа приносить щастя лише якщо приготована з душею. Цей щоденний і на перший погляд звичайний процес – додатковий шанс для кожного з нас відчути справжній смак життя", - йдеться в анотації книжки.
Уривок
У питомих мешканців Стамбула є улюблений вислів, часто вживаний на пояснення чогось незмінного, такого, що слід прийняти, — всупереч усьому: "Плач, поки сльози не втратять сенсу". Моя бабуся Лале, перебираючи пальцями чотки з теплих зелених камінчиків, часто повторювала ці слова, коли я в юності чимось обурювався й казав, що відвойовуватиму своє щастя. "Апельсине, шкода того нерозумного, хто вбачає в житті війну. Відвойовувати будь-що, а тим паче щастя, безглуздо. Коштовний камінь, здобутий у боротьбі, перетворюється на грудку звичайної глини. Щастя не знаходять, його створюють".
Бабуся Лале прожила довге життя. Називала мене Апельсином через щоки, які палахкотіли рожевим. До останнього дня вона читала Коран у передсвітанковій тиші, годувала безпритульних тварин у околиці, писала справжнісінькі листи подрузі в Німеччину й переважну частину дня проводила в кухні. Саме завдяки їй я полюбив процес приготування їжі. "Щоб гарно готувати, недостатньо любити попоїсти. Слід полюбити сам процес, вкладати любов у кожну його хвилину. Любов – основа всього життя, серед іншого й кулінарії".
У кухні, під час готування, ми спілкувалися найбільше. Пригадую, як прибігав зі школи чимось втішений чи обурений, а бабуся обіймала, годувала й неодмінно давала настанови. Її правила життя я затямив назавше. А вона ж не навчалася в школі – мій прадід дотримувався тих поглядів, що жінкам освіта лише на шкоду, й забороняв донькам ходити до школи. "Я крадькома читала книжки, які мені приносила тітонька Назрин, вона працювала в міській бібліотеці. Та найголовнішого навчає саме життя".
Лале поховала двох перших дітей із чотирьох — воєнне лихоліття, голод, холод, сухоти. "Я не зламалася, Апельсине. Знаєш, завдяки чому? Не могла ось так узяти й відмовитися від мрії! Змалечку мріяла про родину, чоловіка, дітей, гарячі коржі за одним столом. Так, звісно, твій дідусь був поряд і підтримував мене. Та я ледь не зломилась як мати… Змусила себе підвестися й піти далі. Перші кроки давалися дуже тяжко — хилитало, боліло, плакало. Часом доводилося наново вчитися жити. І головне — не лякатися нового, хоча й невідомого".
Бабуся Лале практично в усі гарячі страви додавала куркуму. "Це спеція радості й життя. Якби людство частіше вживало куркуму, нещасть на планеті було б менше". Куркума чудово доповнює смак запечених курячих котлет, якими так часто бавила нас бабуся. Готувала вона їх так.
До фаршу з курячої грудинки додавала моркву та цибулю, дрібно нарізані й заздалегідь обсмажені на вершковому маслі до золотавого кольору. Туди ж таки Лале розбивала одне яйце, натирала на тертці один кабачок та мілко сікла зелень (петрушку, кріп). Потім солила, перчила й посипала спеціями. Куркума, сушена м’ята — неодмінно. Гарненько змішувала фарш і ліпила з нього невеличкі котлетки, які запікала близько сорока хвилин (за температури 200 градусів за Цельсієм) у заздалегідь розігрітій духовій пічці. Зазвичай до курячих котлет бабуся подавала гарнір із рису, який готувала з кардамоном.
Майже щодня пригадую її правила життя, які допомагали мені доходити навіть найскладніших рішень. Колись складу з них книгу. Нині ж у пам’яті один день, коли мене залишила кохана дівчина; я прийшов до бабусі Лале та заявив, що більше ніколи не покохаю. Пригадую, вона посміхнулася, налила супу з чечевиці й сказала: "Коли тобі тяжко, заплющ очі та звернися до серця. Тільки не плутай його голосу з наполегливим голосом егоїзму. Лише в серці є відповіді на наші запитання, ми просто рідко звертаємося до нього, ганяючись за швидким результатом".
Мандариновий пиріг
Я люблю людей і люблю готувати. Два казани на вогні мого життя, в яких завжди киплять пристрасті попри те, йдеться про людину чи про кухню. Гадаю, це тому, що я живу на Сході, найсправжнісінькому Сході, стародавньому й загадковому, де колись чуттєва Шахразада тішила слух султана, вплітаючи одну казку до іншої, а пістряві базари-карнавали з гамірними торгівцями не стихають і досі….
У чоловіка, який гарно готує, значно більше шансів полонити жіноче серце. Це все одно що додати до спагеті, яке варите, пів чайної ложки куркуми – спосіб приготування кардинально не зміниться, але додасться легка пікантність смаку й ніжно-помаранчевий відтінок. А згори можна потерти пармезан, посипати кропом і побризкати оливковою олією. Жодної "нитки" не залишиться – перевірено на моїх відвідувачах.
Авжеж, ви правильно зрозуміли, маю власний ресторанчик. Усього шість столиків у венеційському стилі. Вони раритетні, не раз реставровані. Дісталися мені від діда Хасана. Він володів маленькою кав’ярнею на анатолійському узбережжі. Розгортав її на літній сезон неподалік від моря, у духмяному саду, де росли мандаринові дерева. Дідусів заклад славився чаєм із самовара та неймовірно смачним мандариновим пирогом з корицею. Його пекла бабуся Лале...
04.08.2020
«Бузкові дівчата» Марти Холл Келлі
Дебютні для Марти
Холл Келлі «Бузкові дівчата» потягом 10 тижнів роман
залишався у списку бестселерів Publishers Weekly і увійшов у список кращих
книжок 2016 року, Goodreads відзначив «Бузкові дівчата» як найкращий історичний
роман 2016 року, а журнал ELLE нагородив відзнакою «Читацький приз – 2016».
Українською мовою книжка побачила світ
2017 року у видавництві «Нора-Друк»
у перекладі Володимира Горбатька.
 |
Марта
Холл Келлі має вчений ступінь в галузі журналістики Сіракузького університету і
ступінь магістра в галузі журналістики Північно-Західного університету США.
Вона працювала у провідних рекламних агенціях, серед яких J. Walter Thompson,
McCann-Erickson і BBDO.
Марта Холл Келлі була зачарована історією, яку їй розповіла співробітниця резиденції Кароліни Феррідей у Коннектикуті про цю дивовижну жінку, яка допомогла п’ятдесяти польським жінкам, відомим як “Кролики”, що вижили у концтаборі Равенсбрюк. У пошуках правдивої історії Марта провела довгі часи у трьох архівах Кароліни Феррідей – в штаті Коннектикут, Вашингтоні та Нантері у Франції.
Сайт письменниці: http://www.marthahallkelly.c/
Майстерність
Марти Холл Келлі полягає в тому, що кожна з дівчат – Кароліна, Кася й Герта –
переживає власну історію і особисту трагедію, але їхні життєві шляхи не лише
зв’язані в єдиний вузол, а й стають своєрідними «сонцями», навкруги яких
планетами обертаються долі сотень і сотень інших людей.
Кароліна
Феррідей працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Але її життя
кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні
1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію.
Історія
Кароліни – це історія вибору. Чи заплющити очі на війну (що цілком можливо в
далекій Америці), чи присвятити своє життя підтримці тих, у кого ця далека
війна забрала все. Поруч із міс Феррідей з’являються люди, які обирають перше
(таких більше), і які наважуються на друге (їх менше). Сама ж Керолайн живе не
лише війною, а й коханням. Саме завдяки любовній темі Марті Холл Келлі вдається
надати американці Феррідей справжнього французького шарму: панчохи, пестощі,
прощання – усього цього в романі не бракує. Бо як інакше зберегти душу під час
війни?
«Він поцілував мене, і я
відчула дотик його теплих губ. Стоячи там, на вершечку світу, я втратила
будь-яке відчуття часу й простору, допоки Поль не відпустив мене, і я
залишилася стояти — запаморочена й неприкаяна, немов корабель, котрий знявся з
якоря.
— Ти проведеш мене?
— Ні, я залишуся тут, —
відповіла я.
Просто йди. Не роби
розлуку ще важчою для мене».
Історія Касі – це історія вибору. Польська дівчина Кася Кужмерик розуміє, що її
безтурботна молодість закінчилася, коли, після окупації Польщі нацистами,
починає виконувати доручення підпільного руху опору.
У напруженій атмосфері один хибний крок може
мати згубні наслідки.
Дівчина – майже дівчинка (на початку оповіді Кася ще
підліток) стає одним із «кроликів» – жертвою хірургічних експериментів, коли в
тіла здорових дівчат і жінок вживлюється різний непотріб. Власне, «кроликами»
їх називали і через піддослідний статус, і через те, що внаслідок звірячих
експериментів більшість жінок могли пересуватися лише підстрибом.
«Не
пам’ятаю, чи кричала я, але згодом дівчата з моєї палати розповідали, ніби я
волала так сильно, що їм здалося, наче мене знову оперують, тільки цього разу
без наркозу; а інші арештантки розповідали, що чули мої крики на плацу під час
переклички».
Кася – це збірний образ тих кількох десятків ув’язнених
жінок, що зазнали на своєму тілі хірургічних експериментів. І саме «кролики»
стали для Кароліна «бузковими дівчатами»: вже в повоєнний час вона опікувалася
їхніми долями, лікувала, а багатьох і приймала у своєму засадженому бузковими
кущами американському обійсті.
Для амбітної
молодої німецької лікарки Герти Оберхойзер оголошення про роботу у перевиховному
жіночому таборі здається квитком у нові професійні сфери. Але вона опиняється в
пастці нацистського концтабору і стає однією з лікарів-злочинців, що робили
досліди над живими людьми.
«Але саме орел як ознака керівника найвищого
рівня, золотий птах з розпростертими крилами, що я його носила на своєму серці,
— саме цей орел привертав найбільшу увагу. Коли я вперше вдягнула вдома
уніформу з цим орлом, мутті аж розплакалася від гордості. Цей золотий птах
справив на неї навіть більше враження, ніж той факт, що в прискореному порядку
— бо почалася війна — я отримала на медичному факультеті свій диплом».
Життя
цих трьох жінок неймовірним чином перетинається. Їхні історії розгортаються на
різних континентах: від Нью-Йорка до Парижа, Німеччини та Польщі. Кароліна і
Кася прагнуть відновити справедливість для тих, кого історія забула.
«Бузкові дівчата» Марти Холл Келлі – це трагедія Другої світової
війни, переплавлена у жіночих серцях на історії любові. Історії
настільки щемні, проникливі, відважні й моторошні своєю правдивістю,
що вам шалено хотітиметься уже з перших рядків роману аби все було
добре. І все насправді буде добре, але зовсім не так, як вам
того хотілося б.
У романі нерозривно сплетені історичні факти й вигадані сюжетні лінії. Це робить його правдивим, реалістичним і болючим для читання. І це одна із сильних письменницьких рис Марти Холл Келлі. Так само, як і вміння структурувати текст, уривати оповідь у найдраматичнішу хвилину, щоб перенести читача в іншу країну чи навіть на інший континент. Постійна напруга пронизує кожен рядок «Бузкових дівчат».
28/07/2020
Гармел К. «Солодкі
чари забуття»
«Солодкі чари забуття» – неймовірно красива
історія, під час читання якої тебе огортають пряні та солодкі аромати, що ніби
доносяться з кондитерської.
«Солодкі чари забуття» – книга про цінність
сім'ї, допомогу у важкі часи, та про те, що об’єднує людей, а що навпаки
розділяє. Крізь історію сім'ї головної героїні авторка розповідає історію
народів і держав, що опинилися в полоні війни. Крістін Гармел пише так
проникливо, що її герої залишаться з вами надовго.
Гоуп,
розлучена молода жінка, власниця кондитерської, яку заснувала її бабуся Роз,
мешкає неподалік від Бостона разом із дочкою. Але через фінансові й особисті
проблеми Гоуп почувається нещасною і самотньою. Якось бабуся просить онуку
довідатися, що сталося з їхньою сім’єю, про яку вона ніколи до того не
згадувала. Виконуючи її прохання, дівчина дізнається про драматичну долю
бабусі, яка мусила втекти з Франції від жахіть війни й голокосту. І відтоді
життя Гоуп несподівано змінюється…
Захоплива і
водночас щемка розповідь про людей, які намагаються вижити. Рецепти, уміщені в
книжці, допоможуть читачам відчути солодкість подорожі Гоуп…
Publishers Weekly
Крістін Гармел
пише так проникливо, що її герої залишаться з вами надовго…
Авторка бестселерів The New York Times Емілі Ґіффін
Крістін
Гармел авторка восьми романів, що
стали світовими бестселерами. Колишня репортерка журналу People, Крістін писала
також для American Baby, Men's Health, Glamour, Woman's Day, Travel + Leisure.
Виросла у штаті Массачусетс. Ніні живе в Орландо, Флорида, із чоловіком і сином.
Уривок з книжки
На вулиці за вікном пекарні панують тиша й
спокій. За півгодини до сходу сонця, коли тендітні пальці світанку вже
дотягуються до небокраю, я майже вірю, що є єдиною людиною на землі. Зараз
вересень. Від Дня праці минуло півтора тижня. Для маленьких містечок у
Верхньому та Нижньому Кейпі на півострові Кейп-Код це означає відсутність
туристів. Бостонці замкнули свої літні будиночки на сезон, і на вулицях
запанувала атмосфера безлюдності та постійного сну.
Листя на деревах уже починає змінювати колір, і через кілька тижнів воно
набуде притлумлених відтінків заходу сонця, однак більшість людей приїздять
сюди не для того, щоб подивитися на осіннє листя. Кого воно цікавить, ті
попрямують до Вермонту, або Нью-Гемпширу, або до округу Беркшир у західній
частині нашого штату, де світ дубів і кленів буде вогненно-червоним та
помаранчевим. Але в спокої міжсезоння на Кейп-Коді дні ставатимуть коротшими,
піщаний очерет, що розгойдується вітром, стане жовтим; перелітні птахи, які
прямують на південь із Канади, відпочиватимуть великими зграями, болота
зникнуть в акварельному різно-барв’ї. А я просто спостерігатиму за світом, як
завжди, з вікна пекарні «Північна зірка».
Це місце, наш сімейний бізнес, завжди було рідніше для мене, ніж маленький
жовтий котедж на березі затоки, у якому я зростала. Не можу згадати час, коли
було інакше. І ось зараз я змушена повернутися в цей дім після розлучення.
Розлучення. Це слово гуде в моїх вухах. Я чую його знову й знову та
почуваюся невдахою, доки намагаюся втримати рівновагу, однією ногою відчиняючи
дверцята духовки й одночасно жонглюючи двома великими деками з маленькими
пирогами з корицею та спостерігаючи за входом до пекарні. Розрізаючи пироги на
шматочки, виймаючи деко з круасанами та зачиняючи дверцята духовки стегном, я
усвідомлюю дещо: коли ти намагаєшся здобути все й одразу, у тебе завжди зайняті
руки. У моєму випадку ця фраза звучить буквально.
Я так воліла зберегти шлюб заради Енні. Я не хотіла, щоб моя дочка
зростала, не тямлячи, що відбувається між її батьками, як то було в моєму
дитинстві. Я хотіла для неї кращого. Утім, життя не йде за планом, чи не так?
Дзвінок на вхідних дверях теленькає, якраз коли я знімаю пористі масляні
круасани з дека. Я дивлюся на таймер на іншій духовці; ванільні кекси будуть
готові через шістдесят секунд, а це означає, що я ще трохи затримаюсь у кухні,
перш ніж вийти до крамниці.
— Гоуп, — кличе мене низький голос із крамниці. — Ти там?
Я зітхаю з полегкістю. Я хоча б знаю цього клієнта. Однак насправді знаю
майже кожну людину, яка залишилась у місті після від’їзду туристів.
— Я вийду за хвилину, Метте! — гукнула я.
Я одягаю кухонну рукавицю, яскраво-блакитну з вишитими по краях кексами,
яку Енні подарувала мені торік на тридцять п’ятий день народження, та дістаю
ванільні кекси з духовки. Я глибоко вдихаю, солодкий запах на якусь мить
переносить мене в дитинство. Моя mamie — з французької «бабця» — відкрила
пекарню «Північна зірка» шістдесят років тому, за кілька років після того, як
переїхала на Кейп-Код із моїм дідусем.
Підростаючи тут, я вчилася пекти в бабусі. Вона терпляче пояснювала мені,
як приготувати тісто, чому хліб підходить і як поєднати традиційні та
неочікувані інгредієнти для створення кондитерських виробів, які щороку із
захопленням описують журналісти «Бостон ґлоуб» і «Кейп-Код таймз».
Я ставлю кекси на стійку для випічки, а натомість відправляю в духовку два
дека з анісовим та фенхелевим печивом. Під ними, на нижній ярус, ставлю партію
рогаликів із мигдалевого тіста з есенцією з квітів апельсинового дерева та
корицею, кожен в окремій формі з акуратно загнутими краями.
Я зачиняю дверцята духовки й струшую борошно з рук. Глибоко вдихнувши,
встановлюю цифровий таймер та виходжу з кухні в яскраво освітлену залу пекарні.
Незалежно від того, у якому перебуваю стані, я завжди всміхаюся, проходячи
крізь ці двері. Минулої осені ми з Енні пофарбували стіни в пекарні, коли
покупців було небагато. Вона обрала рожевий колір та вирішила додати до нього
білий візерунок. Інколи здається, що ми живемо всередині величезного
кексу.
Метт Гайнз сидить на стільці обличчям до прилавка. Побачивши мене, він
підводиться та всміхається.
— Привіт, Гоуп, — мовить він.
Я всміхаюся йому у відповідь. У нас із Меттом був роман у старшій школі. Це
було дуже давно. Ми розійшлися, оскільки вступили на навчання до різних
коледжів. Я повернулася через кілька років зі ступенем бакалавра, незакінченою
вищою юридичною освітою, чоловіком та маленькою донечкою. Відтоді ми з Меттом —
добрі друзі. Після мого розлучення він кілька разів запрошував мене на
побачення, але я з подивом зрозуміла, що ми переросли одне одного. Він був як
улюблений старий светр, який більше мені не пасував та не тішив око. Життя
змінює нас, навіть якщо ми не усвідомлюємо цього. Як наслідок, ми не можемо
повернути колишні роки. Одначе, здається, Метт цього не розуміє.
— Привіт, Метте. — Я намагаюся говорити невимушено та дружньо. — Хочеш
чашечку кави? За рахунок закладу, позаяк тобі довелося чекати.
Чекаю на відповідь, але вже наливаю напій. Я точно знаю, яку каву полюбляє
Метт: дві ложечки цукру й одна порція вершків у чашку із собою, яку він випиває
дорогою до Банку Кейпу, де обіймає посаду регіонального віце-президента й де
мусить почати розбирати документи, перш ніж установу відчинять для клієнтів.
Оскільки він працює за два квартали від пекарні, на Мейн-стрит, він заходить
раз чи двічі на тиждень.
Метт киває та бере каву, усміхаючись мені.
— Бажаєш іще чогось? — запитую я, указуючи жестом на скляний лоток із
випічкою.
Я в пекарні з четвертої ранку, і хоча ще не спекла всього, що хотіла, на
прилавку вже достатньо свіжої випічки. Я потягнулася по мініатюрне тістечко,
схоже на пиріг, корзинку з лимонно-мигдалевою начинкою зі смаком трояндової
води та меду.
— Як щодо тістечка з мигдалево-трояндовою начинкою? — запитую я,
простягаючи йому випічку. — Я знаю, що вони твої улюблені.
Він вагається якусь секунду, а потім тягнеться по смаколик. Відкушує
шматочок і заплющує очі.
— Гоуп, маєш природжений талант, — говорить Метт із повним ротом, і хоча я
знаю, що це комплімент, його слова дойняли мене до живого, бо я ніколи не
планувала випікати солодощі.
Не такого життя я хотіла собі, і Метт знає про це. Та моя бабуся захворіла,
мама померла, і в мене не залишилося вибору.
Я не звертаю уваги на його слова й вдаю, ніби вони не діткнули мене. Аж тут
Метт каже:
— Слухай. Насправді я прийшов так рано, щоб поговорити з тобою. Маєш
секунду, щоб вислухати мене? Раптом я помічаю, що його усмішка стримана. Я
дивуюся, що раніше цього не помічала.
— Ем… — озираюся на кухню.
Пироги з корицею вже невдовзі будуть готові, але маю кілька хвилин до того,
як спрацює таймер. О такій ранній порі тут більше нікого немає. Я знизую
плечима.
— Гаразд. Але в мене є лише хвилинка.
Я наливаю собі чашечку кави — чорної, це моя третя порція за ранок — та
сідаю на стілець навпроти Метта. Я спираюся на стіл і готуюся до того, що Метт
знову запрошуватиме мене на побачення. Я не впевнена, що сказати, адже протягом
усіх цих років повністю зосереджувалася на чоловікові та дочці й втратила майже
всіх друзів. І хай як егоїстично це звучало, я не хотіла втрачати ще й Метта.
— То в чім річ?
Позаяк він робить паузу, перш ніж заговорити, мені здається, що щось
трапилося. Можливо, у мене склалося таке враження, тому що останнім часом я
звикла до поганих новин. Рак у мами. Недоумство бабусі. Мій чоловік, який
вирішив, що більше не хоче бути моїм чо-ловіком. Тому я здивована, коли Метт
запитує:
— Як Енні?
Я пильно дивлюся на нього. Моє серце раптово починає калатати в грудях, я
починаю думати, чи знає він щось таке, чого не знаю я.
— А що? Що сталося?
— Я просто запитав, — швидко відповідає Метт. — Я просто намагаюся бути
ввічливим. Підтримую розмову.
— О, — кажу я полегшено, оскільки він не виявився вісником, який приніс
лихі новини.
Я б не здивувалася, якби мені сказали, що моя дочка скоїла щось безглузде
на кшталт магазинної крадіжки чи створення графіті на будівлі середньої школи.
Відтоді, як ми з її батьком розлучилися, вона була різна: нетерпляча, нервова
та зла. Не раз я обшукувала її кімнату, хоча розуміла, що це неправильно. Я
думала, що знайду в неї цигарки або наркотики, але наразі єдиним доказом того,
що моя Енні змінилася, була її постійна готовність до сварки.
— Вибач, — кажу я Метту. — Я все ще чекаю, що щось піде не так.
Він відводить погляд.
— Може, повечеряємо? — запитує він. — Ти, я й Енні в «У Роба» знову, ти не
проти?
Я киваю. Я та мій колишній поділяємо опіку. Домовленість, яка мене зовсім
не тішить, адже я вважаю, що через неї поведінка Енні така нестабільна.
— Не знаю, Метте, — кажу я. — Думаю… — Я намагаюся дібрати правильні слова,
щоб не завдати йому болю. — Я думаю, що, можливо, ще зарано, розумієш.
Розлучення відбулося не так давно, і Енні досі важко його переживає. Гадаю,
буде краще, якщо ми просто…
— Це просто вечеря, Гоуп, — перериває мене Метт. — Я не пропоную тобі вийти
за мене заміж.
Раптом я зашарілася.
— Звісно, ні, — бурмочу я.
Він сміється й торкається моїх рук.
— Розслабся, Гоуп.
Він бачить, що я вагаюся, злегка всміхається та промовляє:
— Тобі ж треба їсти. Що ти на це скажеш?
— Так, маєш рацію, — погоджуюся я.
Цієї миті вхідні двері до пекарні відчиняються й заходить Енні з рюкзаком на плечі. Вона в темних окулярах, попри те що сонце ще навіть не зійшло. Вона зупиняється на хвильку, дивиться на нас, і я відразу розумію, про що вона думає. Я відтягую руки від Метта, але вже занадто пізно.
15.07.2020
Одрі Ніффенеґґер
«Дружина мандрівника у часі»
Часто кажуть, що
справжність кохання між двома людьми перевіряється часом і відстанню. Тоді
можемо сміливо вважати, що книга Одрі Ніффенеґґер «Дружина мандрівника в часі»
розповідає про справжнє кохання. Яке пройшло «перевірку» усіма цими
випробуваннями.
Неперевершений
бестселер ХХ століття
• Відома екранізація
• Видано в 33 країнах
• Права на екранізацію придбали Бред Пітт та
Дженніфер Еністон ще до публікації книжки
•
2003 року Amazon.com назвав роман «Книжкою року», він отримав нагороду British
Book Award
Чикаґо Триб’юн
Клер і Генрі почергово
оповідають цю історію, розкриваючи глибину свого зв’язку, попри все
науково-фантастичний задум стає потужною оригінальною історією кохання.
Піпл (найкраща десятка книжок року)
Натхненно… Ніффенеґґер
геніально грає у часовій дзеркальній залі.
Нью-Йоркер
Читачі пригадають любов
у романі «Кохання під час холери», яка існує, незважаючи на всі негаразди і
перешкоди… Маркес, як і Ніффенеґґер, намагається донести нам, що для піднесеної
любові не існує трагедій і жодних обмежень.
Книжковий світ «Вашингтон Пост»
Винахідливе та гостре
письмо Ніффенеґґер варте того, щоби його прочитали.
Ентертейнмент Віклі
Зворушлива, гостра
проза… Ніффенеґґер пише з безстрашністю, непохитністю та чіткістю військового
кореспондента, що стоїть неподалік поля битви.
Ю-Ес-Ей Тудей
Виняткова історія
чудового чоловіка у дивному становищі (він мандрує у часі) та жінки, яка його
кохає. Час і місце дії – Чикаґо; все просто чудово.
Сан-Франциско Кронікл
Начебто любов і
недостатньо складна річ, утім, дебютантка Ніффенеґґер вигадує щасливу пару, в
якої є своєрідна проблема… Слід віддати належне Ніффенеґґер: вона уникає
дешевих прийомів і розвиває свої інноваційні концепції надзвичайно дивним і
дотепним способом.
Тайм Аут Нью-Йорк
Усупереч тому, що про
неї говорять, «Дружина мандрівника в часі» – це дуже давня історія любові:
складна, сексуальна, неймовірна… Чарівливо, винахідливо переказана, цілком не
гірша від інших.
Таймз (Лондон)
Незвичайний роман з
унікальною передумовою… Ніффенеґґер зі співчуттям розвиває своїх унікальних
персонажів, які гідно приймають як труднощі, так і дарунки долі. Не дозволяйте
ошукати себе чарівливістю стосунків Генрі та Клер – вони затягнуть вас у свій
світ і змусять розділити з ними мрії і розчарування. Вони розіб’ють вам серце.
Curledup.com
Тим, хто каже, що немає
нових історій про кохання, щиро раджу «Дружину мандрівника в часі» –
фантастичний роман, красиво створений і водночас надзвичайно художній та
запаморочливо романтичний.
Скот Туров, автор книжок «Помилки, які можна
виправити» і «Презумпція невинності»
Примарна, оригінальна,
розумна – аж дух захоплює… словом, настільки рідкісна книжка, яку тепер
дочитую, що жалкую, бо її написала не я.
Джоді Піколт, автор книжок «Відверта правда» і «Другий
погляд»
Дивна й чарівлива
історія кохання. Більшість із нас зустрічає коханих людей уже в зрілому віці,
коли дитинство давно позаду. У Генрі та Клер – через чудову здатність Генрі до
атемпоральності – це трапилося двічі. Історія відданості, профільтрована
часом, – історія двох людей, що дорослішають разом, мов споріднені душі в
світі, який може змінитися в одну мить.
Чарльз Дікінсон, автор книги «Путівець у часі»
Про авторку
Одрі Ніффенеґґер отримала у 1985 році ступінь
бакалавра в галузі образотворчого мистецтва і почала будувати успішну
кар’єру художниці. Тема мандрівок у часі зацікавила
її ще у 1997, але оскільки передати переміщення у часі
за допомогою нерухомого зображення дуже складно – то і з’явилася ідея написання книги. До речі, однойменна
екранізація вийшла у 2009 році. Популярність книги та цікавість
Одрі до теми мандрів часом підштовхнули її до задуму цілої серії
«Мандрівник у часі», другу частину якої, «Інший чоловік», вже
з нетерпінням очікують фанати.
Загалом у доробку авторки 4 візуальні книги,
4 графічні романи, декілька оповідань та 2 художні романи.
Другий її роман, «Страхітлива симетрія», вийшов друком
у 2009 році.
Цитати
Про книгу
У Генрі рідкісне захворювання – він здатний мандрувати у часі. У якийсь момент свого нелінійного життя він
може переміститися у інший час, і прожити в ньому день, або кілька років. Клер
знає його з дитинства. Коли вона побачила незнайомця, який час від часу
з’являвся біля неї, і, коли Генрі зустрів її вперше у своїй лінії, Клер вже
була в нього закохана. Хоча вона і не здогадувалася, що він доклав неабияких
зусиль, щоб було саме так. Їхнє життя доволі дивне, адже Генрі може зникнути на
невизначений час, мандрувати у часі, де він може зустріти себе із різних часів
або їхню з Клер дорослу вже доньку. Одного разу він дізнається і про день, коли
помре.
Цей роман цікавить не стільки сюжетними поворотами,
скільки спробою змалювати психологію двох людей, яких доля поставила у такі
дивні обставини.
Джерело
: https://vsiknygy.net.ua/
25.06.2020
22 червня 1964 року народився Ден Браун! Американський письменник, кожна
книга якого стає світовим хітом! Автор бестселерів “Код да Вінчі”, “Янголи і
демони” та інших романів про професора Ленґдона і не тільки! Чи читали ви їх? І
чи знали ці факти про Дена Брауна?
ü Його батько був
викладачем математики, і любов до шифрів у Дена Брауна з’явилася ще з
дитинства. Кожного Різдва він разом з сестрою та братом шукав подарунки не під
ялинкою, а у схованках, куди приводила карта скарбів із загадками.
ü Мати письменника грала
церковну музику на органі, і в дитинстві він відвідував Єпископальну церкву і
був доволі релігійним. Але пізніше відійшов від християнства, оскільки хотів
вивчати релігію з об'єктивної точки зору.
ü Після коледжу
намагався зробити кар'єру піаніста та композитора і навіть випустив кілька
компакт-дисків зі своїми записами.
ü Під час відпустки на
Таїті 1993 року, Ден Браун прочитав роману "Змова кінця світу" Сідні
Шелдона і залишився під таким враженням, що вирішив написати власний трилер. А
за 5 років вийшов його перший роман “Цифрова фортеця”.
ü Щоб триматися на
плаву, Ден Браун почав викладати у початковій школі Беверлі Хіллз і кілька
років працював вчителем англійської та іспанської мови. 1996 року він полишив
викладання, щоб присвятити себе літературі.
ü Його дружина – мистецтвознавиця та художниця Блайт Браун, старша за
письменника на 12 років. Пара разом вже понад два десятиліття. Блайт допомагає
чоловікові у дослідженнях творів мистецтва для його романів.
ü Разом з дружиною
написав жартівливу книгу “187 чоловіків, яких потрібно уникати: путівник для
жінок, розчарованих у романтиці” під псевдонімом "Даніель Браун".
Зараз письменник соромиться цього факту і радіє, що тираж книги давно вийшов.
ü Перші три романи Дена
Брауна, “Цифрова фортеця”, “Янголи та демони” та “Точка обману”, не мали
успіху. Проте на “Код да Вінчі” чекало справжнє визнання: лише в перший день
продажу розійшлося 6 тисяч примірників, а перший тираж склав 230 тисяч книг.
Роман переклали 44 мовами, і загальний наклад перевищив 81 мільйон екземплярів.
ü 2006 року Ден Браун
заявив, що має ідеї щонайменше для 12 книг про Роберта Ленґдона. На сьогодні у
цій серії 5 романів.
ü
Щодня прокидається о 4 ранку і одразу починає писати. На його столі є
старовинний пісковий годинник, і щоразу, коли їх потрібно перевернути,
письменник робить перерву: присідає і відтискається від підлоги. Або ж 5-10
хвилин висить вниз головою на перекладині.
Ден
Браун «Янголи і демони»
Всесвітньо
відомого фахівця з релігійної символіки Роберта Ленґдона терміново викликають
до Швейцарії, щоб дослідити загадковий знак, випалений на грудях по-звірячому
вбитого фізика. Він робить приголомшливе відкриття: це справа рук давнього
ворога Церкви – таємної організації ілюмінатів. Крім того, у Ватикані закладено
надпотужну бомбу, яку має знайти саме Ленґдон разом із чарівною
жінкою-науковцем Вітторією Ветрою. На них чекає шалена пригода: йдучи по сліду
безжального вбивці, збирати трупи, видератися на собори, спускатися в
підземелля, щоб знайти нарешті лігво ілюмінатів і врятувати Святий престол.
Ден Браун «Код да Вінчі»
Інтрига, навколо якої розгортаються події роману, пов’язана з
одвічною загадкою людства: походження, особистість, родина Ісуса Христа.
Відповіді на цю загадку активно, але з ризиком для власного життя шукають герої
книги – гарвардський учений Роберт Ленґдон та його несподівана супутниця,
криптограф Софі. Дивні, часом неймовірні відкриття чекають героїв на
їхньому небезпечному шляху до істини. Але дійти до істини чи й пощастить аж
майбутнім дітям героїв, які можуть виявитися нащадками Ісуса Христа.
Ден
Браун «Втрачений символ»
Інтелектуальний
трилер із карколомним сюжетом, у якому сюрпризи очікують на кожному повороті!
Роберта
Ленґдона, символознавця з Гарварду, терміново запрошують прочитати лекцію в
будинку Капітолію у Вашинґтоні. Але замість вишуканої публіки професор
знаходить п’ять таємничих символів, витатуйованих на відрізаній руці його
наставника – масона Пітера Соломона. Ленґдон опиняється в центрі подій за
лаштунками одного з найвпливовіших міст Америки. Усе, що здавалося знайомим,
перетворилося на сповнений тіней таємний світ, у якому масонські секрети та
доти невідомі одкровення неначе ведуть до однієї надзвичайної та неможливої
правди. Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоб побачити світло.
Ден Браун «Інферно»
В
основі сюжету роману «Інферно» нові пригоди професора з Гарварду Роберта
Ленгдона, вже відомого читачам за романами «Янголи й демони», «Код Да Вінчі» та
«Втрачений символ». Події в «Інферно» розгортаються стрімко: професор Ленгтон
вступає у інтелектуальний двобій з геніальним вченим – генетиком, що залишив
йому послання, у розділі «Пекло» містичного роману «Божественна комедія» Данте.
Новий ворог Ленгтона, займається проблемою перенаселення Землі і впевнений, що
бачення пекла Данте незабаром може стати реальністю. Завдяки такому
переплетінню Ден Браун описує мандрівку живої людини світом померлих, де
головний герой спробує відповісти на питання, що цікавлять та турбують людство
з прадавніх часів.
Ден Браун «Джерело»
Міжнародний бестселер за версією The New York Times
Століттями
релігії світу намагалися пояснити походження людини. І ось Кірш – колишній учень Роберта Ленґдона, відомий
мільярдер та винахідник –
здійснює приголомшливе відкриття, яке здатне не просто похитнути, а й спростувати
постулати всіх релігій. На сенсаційну лекцію в музеї Ґуґґенгайма запрошено і
професора Роберта Ленґдона. Але Кірш не встигає викласти свою неймовірну теорію – його вбивають.
Матеріали лекції Кірша захищені 47-значним паролем… Тепер від професора Ленґдона
та директорки музею Амбри Відаль залежить, чи дізнається світ таємницю свого
походження. Складні головоломки, втеча від іспанської поліції, смертельні
сутички, загадки, схожі на химерні будівлі славетного Ґауді, запаморочливі
сплетіння вуличок Барселони – і десь серед цього виру сховане воно, джерело…
Відгуки:
«Джерело» – роман із
приголомшливим сюжетом. На сьогодні це один з найяскравіших та найкращих
романів Дена Брауна.
– Amazon
Професор Ленґдон знову мимохіть стає учасником події
світового масштабу, яка може серйозно вплинути на світові релігії. І, як у всіх
романах Дена Брауна, на сторінках подано результати глибоких досліджень з мистецтва,
архітектури та історії.
– Entertainment Weekly
Американський телеканал NBC анонсував
зйомки фільму під назвою "Ленгдон" по книзі письменника Дена Брауна
"Втрачений символ".
Ден
Браун «Цифрова фортеця»
Автор
супербестселера десятиліття пропонує вам зламати ще один код - надскладний, що
таїть в собі небезпеку і загрозу для всього світу! Але... хто придумав цей
код?! Чого він домагається?! Навіщо вступив в безжальну гру з Агентством
національної безпеки США?! Зброя загадкового ворога - всього лише набір
символів і букв. За розшифровку береться найкращий криптограф Америки Сьюзан
Флетчер. І те, що вона виявляє, ставить під загрозу не тільки найважливіші
розробки спецслужб США, але і долі мільйонів людей... З цієї секунди на Сьюзан
починається справжнє полювання...
Ден Браун « Точка обману»
В
арктичних льодах виявлений об'єкт, походження якого пояснити неможливо. Кому
вигідна ця інформація? Політикам? Вченим? Багатьом... І кожен готовий битися за
свою версію до останнього... Виявляється, іноді найнебезпечніше - вчасно
сказати правду... Роман "Точка обману" містить в собі стільки несподіваних
поворотів і сюрпризів, що здатний тримати в напрузі невідомості навіть
найдосвідченіших читачів! Чудовий трилер. Неймовірна і все ж вірогідна історія,
що розгортається з запаморочливою швидкістю. Майстерно створений сплав
ураганної дії і складної інтриги.
Замовити
книги можна в бібліотеці- філії № 6 ім. Олега Ольжича
за тел. : 238-22-28
Читати книги Дена Брауна — https://bit.ly/2NdS2m0
22/06/2020
Читати тут: http://booksonline.com.ua/
Запрошуємо на перегляд :
Фільм який хвилює, та дає час на роздуми.
185 років від дня
публікації книги
Цитати:
Вітчизна є те, чого шукає душа наша, що миліше для неї всього. Є ще порох у порохівницях ?! Немає уз святіше товариства!
Найпопулярніші книги для сучасних підлітків
Знайомлячись з головним героєм, читач довідається і про його сімейні проблеми та скелети у шафі. Тата, який разом з багатством знайшов нову жінку своєї мрії та покинув сім’ю.
Якби Стівен Кінг писав для дітей, він міг би написати цей роман. Погляньте самі: загадкове містечко з химерними вулицями, старими будинками, зловісними статуями та годинниками, що йдуть не в ту сторону. Затонулі кораблі, що піднімаються на поверхню під час бурі.
